Духовим еквівалентом чуттєвості художниці Марії Томен є сакральна основа Різдва і Великодня, на якій розбудувалася естетична і смислова програма її творчості. Християнська містична чистота Різдва Христового і Світло Воскресіння визначили тематичні промені текстилю і графіки, об’єднавши різні періоди динамічної біографії авторки. Уродженка відомого мистецькими традиціями гуцульського села Космач (тепер Косівського району Івано-Франківської області), вона здобувала фахову освіту на відділі художнього текстилю Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша (1967-1971). Ранні зусилля Марії Томен (на той час її твори експонувалися на виставках декоративного мистецтва під іменем Марії Марчак) були скеровані до спеціалізацій гобелену та художньої тканини, в яких превалювала ідея адаптації традиційних елементів текстилю у сучасному професійному мистецтві. Художниця в однаковій мірі активно працювала над станково-декоративними та інтер’єрними гобеленами, шукаючи образно-формальних і стильових новацій при збереженні індивідуальних поетичних рис у знаковому і чуттєвому наповненні композицій. Упродовж 1970-1980-х років вона виконала великоформатні гобелени „Нарцизи”, „Копички”, „Мальви”, „Молодий сад” та групу міні-гобеленів, якими заявила про суб’єктивоване розуміння естетичної функції творів цього жанру. Для цих творів характерним моментом стала збалансованість малярських та графічних засобів в еквівалентах тонально-колірних зіставлень та конструктивності композицій. У той же час Марія Томен захопилася аквареллю та кольоровою графікою, що невдовзі стала її основною творчою спеціалізацією. На сьогодні кольорова графіка складає питому частину загального доробку художниці та в найбільшій мірі розкриває світоглядне, ліричне та морально-етичне підґрунтя її творчості.

Відколи з’явилися перші малюнки Марії комбінованою технікою на основі акварелі, відтоді зазвучало своєрідним маніфестом й осібне ім’я цієї авторки. Для другої половини 1970-х років манера її малювання, стилізація під фольклорні джерела видавалася надмірно відвертою та, до певної міри, викличною. З іншого боку тематичний діапазон творів і цілих циклів беззаперечно відповідав ментально-емоційним рисам молодої художниці, щирості її захоплення природою, унікальністю етнографії Гуцульщини. Вже у творах початку 1980-х років часткові компоненти реально-міфологічного простору рідних теренів Марії Томен зближуються між собою, набуваючи сконцентрованого метафоричного звучання. Мешканці гір, ландшафт, традиційно-побутовий комплекс „нанизуються” на композиції її малюнків подібно до того, як знаково-символьні елементи наповнюють семантичний простір писанок чи уставок вишиваних сорочок. Мелодійність ліній, дзвінкість барв, ритмічність в організації деталей видового матеріалу якби занурювалися в сакральну матерію авторського почування. В такий спосіб фольклорна свідомість художниці трансформувалася в оригінальну пластично-образну концепцію, з якою на сьогодні й асоціюється ім’я Марії Томен.

Еволюція образно-символьного мислення художниці фіксується, насамперед, по лінії ускладнення тематичних мотивів. В серії „Спогади дитинства” (1975) вони зведені до прямих означень („Маки”, „Дівчина”, „Вечір”, „Сонце заходить”, „На Івана Купала” тощо). Максимальною прозорістю в назвах тематика й, почасти, образна канва окреслена в інших акварелях та рисунках вугіллям („Чорнобривці”, „В гостях у бабусі”, На городі”, „Весняний букет”, „Курка під копичкою”, „Після дощу” тощо, всі – 1979 рік). Навіть серія „Довбушівська церква в Космачі” (1980) чи автономні твори 1981-1983 років (зокрема такі, як „Зілля”, „Натюрморт з грибами”, „Копички”, „Конюшинка”) типологічно тяжіли до натурно-відтворювальних образних рішень, якими авторка ще в більшій мірі наснажувалась Карпатською магією. Водночас можна було помічати й спроби синтезувати натурний матеріал, загострити метафоричну „колізію” до жанру ліричної феєрії.

Число саме таких творів більшає від середини 1980-х років, коли остаточно закріплюється авторський метод і появляються такі графічні аркуші, як Жнива”, „Косарі”, „Катерина”, „Спаса в Космачі” і які стали містком до нового якісного щабля творчого розвитку художниці. Цей ранній період підсумувала персональна виставка 1990 року в Музеї етнографії та художнього промислу Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН України, яка задокументувала ранній етап творчих пошуків Марії, закріпивши за її іменем творчу прикмету містифікатора Гуцульщини. А вже 1992 року, ставши членом Національної спілки художників України, Марія Томен здійснює перше зарубіжне турне, показавши свої твори на цілому ряді персональних виставок у Канаді (Канадсько-Українська Мистецька Фундація, галерея Шафранюків, Катедра св. Миколая в м. Торонто), а 1994 – у Парижі. Таким чином, авторська концепція пройшла серйозний глядацький іспит, який дав змогу художниці поглибити деякі важливі складові творчого методу, відмовившись від деяких надмірностей у стилізації реально-міфологічного наповнення творів. У 1990-х роках з’явилися нові, збагачені чуттєвістю й уявою авторки, графічні аркуші „Птахи”, „Весна”, „Ангел з зіркою”, „Ангел зі свічкою”, „Колискова (з репертуару Квітки Цісик)”, серія „Великдень” та малі форми графіки листівок на Великодню тематику, які ще переконливіше розкрили сакральну парадигму мистецтва Марії Томен. Ці питомі риси художниці розкриваються і у творах 2000-х років, незалежно від жанрової і тематичної специфіки малюнків.

До вже окресленого образу Марії Томен практика 1990-2000-х років додала її зацікавлення декоративним малярством вже на дещо іншій естетичній основі. До певної міри джерелом для таких перемін могла виступити творчість геніальної Катерини Білокур, яка залишила неповторні декоративні панно з мотивами багатих урожаїв українських садів і полів. Але при такій віддаленій паралелі Марія Томен знайшла свою ліричну транспозицію щодо смислового наповнення своїх „щедрих” натюрмортів. Сам спосіб організації внутрішнього середовища подекуди перегукується з великим текстильним досвідом авторки, а в інших рішеннях наповнення кожного клаптика поверхні її картин уподібнене її ж кольоровій графіці, тільки з іншими знаково-інформативними деталями. На сьогодні ще складно сказати, наскільки поворотною може стати ця новація у творчості Марії Томен, але за будь-яких дальших захоплень художниця залишатиметься відданою своєму генеральному кредо зберігати власну емоційну і сакральну автентичність й оспівувати красу Українського світу у множинності його виявів.

Роман Яців,

кандидат мистецтвознавства